Корисні посилання: 

конструктор тестів, опитувань, кросвордів, логічних ігр: Online Test Pad https://onlinetestpad.com/ua 

                                  Структура уроку

Під структурою уроку розуміють схему зв'язків і послідовних відно­шень між його елементами (дидактичними етапами, які, у свою чергу, скла­даються з дидактичних моментів). Сьогодні вчитель має можливість віль­но обирати структуру заняття, аби тільки вона забезпечувала відповідні результати навчання, але це не означає, що процес має бути стихійним і непродуманим заздалегідь.

Найбільш поширеною є така структура уроку:

-актуалізація опорних знань, способів дій, чуттєвого досвіду;

-формування нових знань і способів дій;

-застосування,закріплення знань і способів дій.

Якщо деталізувати цю послідовність у вигляді етапів уроку, це можна відобразити таким чином:

•   Організаційний момент.

•  Актуалізація опорних знань (перевірка домашнього завдання).

•   Підготовка учнів до сприйняття нового матеріалу (формулювання мети і завдань уроку, постановка навчальної проблеми, мотивація навчаль­ної діяльності).

•   Засвоєння нового матеріалу.

•   Закріплення нового матеріалу.

•   Підсумки уроку.

•   Повідомлення домашнього завдання.

Коротко охарактеризуємо кожен із названих етапів уроку.

Організаційний момент. Це чітка межа, яка відокремлює перерву від уро­ку. Важливість цього етапу полягає в тому, що з нього починається ство­рення психологічної атмосфери уроку й узагалі організаційних умов, за яких досягається успіх навчальної діяльності. Кожен учитель намагається якомога швидше включити учнів у роботу. Недооцінка цього етапу (нехту­вання або, навпаки, затягування) призводить до методичних недоліків в організації основної частини уроку. Організаційний етап також відіграє важливу виховну роль, формуючи в дітей уміння організовуватися, зосе­реджуватися, формуючи розуміння відповідальності тощо.

Організаційний момент складається:

•   із підготовки класного приміщення і робочих місць учнів; перевірки відсутніх та наявності чергових тощо;

•   із підготовки вчителя до уроку (наявності конспекту, наочності і.т. ін.);

•   із підготовки учнів до уроку (наявність необхідного для уроку облад­нання, контроль зовнішнього вигляду учнів тощо);

•   із вітання й організації уваги учнів.

Слід звернути увагу на необхідність урізноманітнення прийомів і форм, пошук особистого стилю проведення цього етапу. Особливо це стосуєть­ся привітання, яке багато в чому впливає на стиль стосунків між учите­лем та учнями, сприяє вихованню елементарної ввічливості, це — перший крок до співробітництва. Тому привітання не повинно бути формальним. Для організації уваги вчителю необхідно оцінити психічний стан учнів, у жодному разі не використовувати підвищений тон, багатослів'я, збуд­жені нотки у голосі, але водночас учитель повинен голосом, жестом (навіть позою), паузою продемонструвати власну зібраність, вимогливість і твер­дий намір перейти до роботи. Результатом цього етапу є готовність учителя й учнів до роботи, швидке включення в діловий ритм.                                                     Перевірка домашнього завдання. Цей етап, як правило, є невід'ємною складовою комбінованого уроку. Але в тому випадку, коли обсяг нового матеріалу значний і не пов'язаний з темою уроку, не обов'язково виділяти цю роботу в окремий етап. Та це в жодному разі не означає, що домаш­ню роботу не слід перевіряти! Недаремно Ю. О. Конаржевський наводить таку вчительську приказку: «Задаєш додому — перевіряй, не перевіряєш — не задавай!». Адже без відгуку, без оцінювання своєї діяльності учень не володіє головним — результатом, не відчуває успіху чи невдачі. Перевірка домашнього завдання є значним мотивуючим і стимулюючим фактором. Цей процес має бути організований так, щоб в учнів сформувалась стійка думка про неможливість не виконати домашнього завдання й ро­зуміння того, що результати навчання безпосередньо пов'язані із систе­матичним виконанням домашньої роботи.

Водночас для вчителя перевірка домашнього завдання — це своєрід­ний «відгук» попереднього уроку, можливість виявлення типових поми­лок і прогалин у знаннях, їх коригування. Об'єктивна необхідність цієї діяльності та водночас значні затрати часу вимагають від учителя чітко­го продумування форм і методів перевірки. Наприклад, доречно залуча­ти до перевірки наявності домашнього завдання на перерві інших учнів, використання самоперевірки за еталоном, тестових завдань, програмова­ного опитування тощо.

Актуалізація опорних знань. Це етап уроку, на якому відтворюються знання, вміння або життєвий досвід учнів, необхідні для опанування но­вого матеріалу. Це дає вчителю можливість оцінити, на якому рівні пере­бувають учні, наскільки вони готові до сприйняття нової інформації. Тоб­то цей етап можна назвати підготовчим.

За часом він має бути нетривалим. Актуалізувати опорні знання може й сам учитель, або можна звернутися до тексту підручника, довідника, схеми тощо; вчителі широко використовують бесіду, методи «Мозковий штурм», «Асоціювання», диктанти, короткі самостійні роботи тощо.

Формулювання мети й завдань уроку. Мета цього етапу — спрямува­ти пізнавальну діяльність учнів, навчити їх формулювати мету й визнача­ти шляхи їх досягнення. Від того, чи розуміють і усвідомлюють учні мету своєї діяльності, залежить усвідомлене, зацікавлене особисте ставлення до навчання; навчальний процес стає осмисленим. Тобто цей етап забез­печує активність на наступних етапах уроку.

Нажаль, за дослідженнями вчених (Е. Д. Гришин), тільки на 18 % уроків учителі визначають і доводять до відома учнів мету уроку, на 50 % — тіль­ки оголошується тема, а на 32 % — не формулюється навіть тема! А задля

того, щоб досягти успіху, учні повинні розуміти, навіщо вони прийшли на урок, чого вони повинні досягти та як це зробити.

Як писав Л. С. Виготський, «не може виникнути жодної доцільної діяльності без мети й завдань, які запускають цей процес, визначають його напрям».

Тому перш за все ще під час підготовки до уроку вчитель повинен чіт­ко сформулювати мету, завдання та очікувані результати заняття. Необ­хідно відзначити, що в педагогічній літературі й досі дискутується питан­ня концепції висунення цілей уроку. Прихильники комплексного підходу заперечують обмеження лише навчальною метою, а виділяють три мети — навчальну, освітню та розвивальну як рівноцінні. Інші автори пропону­ють як домінуючу мету розвивального виховання, досягнення якої забез­печується навчальним змістом. Тому вчитель повинен завжди чітко ус­відомлювати, навіщо, з якою метою він проводить урок і чого досягнуть учні на цьому уроці.

Слід зазначити, що у світлі компетентнісного підходу до навчання, за­твердженого в Державному стандарті початкової освіти та базової і пов­ної середньої освіти, необхідністю є формування мети уроку не через учи­тельську мету (ціленав'язуюче начання), а через результати учнівської діяльності. Технологічний підхід до організації педагогічного процесу за­перечує визначення мети через зміст матеріалу, коли мета формулюється словами «вивчити...»; через діяльність учителя («ознайомити учнів із...»); через процеси розвитку («формувати інтерес...», «розвивати вміння...»); через навчальну діяльність («виконати вправи...», «дослідити...», «визна­чити...»). У всіх цих випадках відсутня можливість визначення конкрет­них результатів навчання на уроці, тому й немає можливості зіставляти їх із метою, оцінити успішність уроку.

Тому в сучасній методичній літературі рекомендується визначати мету уроку через формулювання очікуваних результатів уроку, які, у свою чергу, формулюються за допомогою відповідних дієслів. Наприклад: «Після цього уроку учні зможуть... пояснювати, характеризувати, визначати, інтерпре­тувати, порівнювати, аргументувати свою думку, давати оцінку тощо».

Результати уроку мають включати:

•   обсяг і рівень засвоєння знань;

•   обсяг і рівень засвоєння навичок і вмінь;

•   розвиток емоційно-ціннісної сфери тощо.

Взагалі мета уроку має бути сформульована так, щоб про її досягнен­ня можна було судити об'єктивно. Слід також звернути увагу на те, що до формулювання очікува­них результатів та перевірки їх досягнення наприкінці уроку необхідно обов'язково залучати учнів.

Цей етап дуже тісно пов'язаний із наступним — етапом мотивації — і може бути організований після нього.

Мотивація навчальної діяльності. Метою цього етапу є збудження ін­тересу учнів до обговорюваної теми й розумової активності, підготовка до свідомого сприйняття нового матеріалу. За твердженням психологів, мотивація стимулює процеси навчання, допомагає створити у школярів спрямованість на навчальну роботу і, найголовніше, перетворює учнів з об'єкта навчання на його суб'єкт, перетворюючи зміст навчання на осо-бистісно значущий для дітей. Адже, за визначенням В. П. Беспалька, «мо­тивація — це процес, у результаті якого певна діяльність набуває для ін­дивіда особистого сенсу».

Взагалі мотиви — це дуже складне, багатовекторне психічне утворен­ня особистості, що виникає лише у процесі внутрішньої психічної діяль­ності. Тому зрозуміло, що вчитель зовні не може сформувати мотив учня, а може лише вплинути, стимулювати цей процес. Учитель повинен забез­печити розуміння учнями значення конкретних знань і вмінь.

Основними мотиваційними аспектами, до яких звертається вчитель, є пізнавальний інтерес, проблемність і практична цінність.

До прийомів, які найчастіше використовуються для мотивації, нале­жать:

•   зв'язок навчального матеріалу з реаліями життя, показ його практич­ного значення;

•   створення проблемної ситуації, для розв'язання якої потрібно засвої­ти нове;

•   вплив на емоційну сферу (використання художньої літератури, творів мистецтва);

•   використання яскравих афоризмів, порівнянь, образів;

•  рольові ігри та ін.

Слід звернути увагу на обов'язкове врахування підчас проведення ета­пу мотивації вікових психологічних особливостей учнів, які й визначають провідні напрями мотиваційної сфери.

Вивчення нового матеріалу. Цей етап має самостійне значення. Його мета — опанування учнями нових знань і способів дії. На більшості уроків шкільного курсу географії — це основна й найбільш тривала за часом час­тина уроку. Проте шкільні реалії свідчать, що значна кількість учителів за інерцією продовжує на цьому етапі «давати» знання, використовуючи мо-

нологічні методи. Але саме життя вимагає активніше звертатися до про­дуктивних методів та прийомів, що дають можливість активізувати розу­мову діяльність учнів, можливість свідомого опанування учнями матеріалу під керівництвом учителя, навчати школярів вчитися, що є необхідністю кожного члена сучасного суспільства — суспільства, що вчиться протя­гом усього життя.

Ще у XIX ст. А. Дістервег писав про те, що просто передати знання людині неможливо. Оволодіти ними людина може лише шляхом власної діяльності, «наповнити» розум не можна, він сам повинен усе засвоїти.

Тому організація цього етапу, мабуть, і є мірилом педагогічної майс­терності та зрілості вчителя. Адже тут необхідно показати найвищий «пі­лотаж» і у власній діяльності, і в організації активної діяльності учнів, зро­бити все, щоб заплановані мета і завдання були досягнуті, щоб урок мож­на було назвати вдалим, ефективним. Зміст шкільного курсу географії має невичерпні можливості для цього. У змісті кожної теми можна знай­ти матеріал для цікавої емоційної розповіді вчителя, що пробудить інте­рес учня до географії та особистості педагога; географія також має неви­черпні можливості для використання наочності — це і карти, і фото, й відео, й моделі тощо; кожна тема дає можливість показати взаємозв'язок із реальним життям, практичну значущість предмета. І, звичайно, внутріш­нє різноманіття інформації кожної теми сприяє використанню найрізно­манітніших форм, методів і прийомів роботи для її опрацювання, звер­нення до найсучасніших навчальних технологій. Але хотілося б застере­гти вчителів від «гонитви за модою» у методиці викладання. Слід розуміти, що і зміст предмета, і технології навчання — це лише інструмент для роз­витку особистості учнів, а не самоціль. Тому до вибору методів і прийомів навчання слід підходити раціонально й науково обґрунтовано, не гнатися за тим, щоб на одному уроці використати весь арсенал учителя. Слід доб­ре володіти теоретичними знаннями з педагогіки, чітко розуміти перева­ги й недоліки кожного з методів і використовувати їх, виходячи з конкрет­ної ситуації. Необхідністю також є глибоке знання вікової психології. На­приклад, відомо, що учні 5—7-х класів не можуть довго утримувати увагу на одному виді діяльності, старшокласники можуть протягом досить три­валого часу працювати самостійно з різними джерелами інформації, пла­нувати свою діяльність тощо.

Закріплення нового матеріалу. До цього етапу включається осмислен­ня нових знань і вмінь, їх систематизація та узагальнення, закріплення ви­вченого — дуже важлива дія, яка забезпечує ґрунтовність навчання. До­сягається шляхом репродуктивного відтворення вивченого, виконанням завдань па визначення головного в новій інформації, а потім виконання проблемних і творчих завдань на основі вивченого. Під час цього етапу не­обхідно використовувати практичні завдання, різноманітні питання, які потребують активної розумової діяльності, доречним буде поєднання ін­дивідуальної та групової роботи.

К. Д. Ушинський писав, що вчитель, який не приділяє уваги закріп­ленню, нагадує візника, що дуже швидко доїжджає до міста призначення, та забуває прив'язати поклажу до візка й не помічає, що все загубив по до­розі і його поїздка була марною.

Підсумки уроку. На цьому етапі встановлюється відповідність між по­ставленими завданнями уроку та його результатами, вносяться коректи­ви, визначаються перспективи, складається план подальшої роботи. Цю роботу можна назвати контрольно-коригувальною.

Хотілося б звернути увагу на те, що іноді вчителі роблять акцент на те­матичному контролі й, на жаль, не приділяють належної уваги контроль­но-коригувальній діяльності на кожному уроці. А це порушує логіку будь-якої діяльності, що завжди складається з трьох послідовних етапів: моти­ваційного, операційного та контрольно-коригувального. Нехтувати або принижувати роль останнього в жодному разі не можна. Порівняння ре­зультатів навчання з поставленими завданнями дає вчителю можливість ви­явити типові помилки й утруднення учнів, і, що головне, з'ясувати їх при­чини та визначити шляхи їх усунення. Для цього необхідно використову­вати різноманітні форми й методи роботи, а не тільки фронтальну бесіду, як це найчастіше буває. Слід звернути увагу на те, що метою цього етапу є не фіксація помилок та виставлення оцінок, тому більшу увагу необхід­но приділити само- та взаємооцінюванню, рефлексивній діяльності.

Повідомлення домашнього завдання. Мета цього етапу — пояснити особливості виконання домашньої роботи, провести інструктаж, моти­вувати необхідність її виконання. Завдання, яке учень виконує вдома, є ланкою, що з'єднує попередній і наступні уроки та вирізняється знач­ною самостійністю, індивідуальністю. Домашня робота концентрує увагу учнів на головному, сприяє міцному засвоєнню матеріалу, розвиває пам'ять та автоматизує навички. До того ж ця діяльність має значне виховне зна­чення. Щоб уникнути типових для домашньої роботи недоліків (переван­таження, одноманітність, невиконання роботи), необхідно звертати ува­гу на вдосконалення методів розробки, постановки й перевірки завдань. За висловлюванням Ю. О. Конаржевского, «багатоваріативність і різноманіття домашніх завдань — перешкода однобічному розвитку особистості. За успішного використання воно може перетворити не тільки

домашню роботу учнів, але й сам урок, зробити навчання по-справжнь­ому особистішим».

Учитель повинен докладно провести інструктаж щодо домашньої ро­боти, рекомендувати джерела інформації, оголосити критерії оцінювання. Виконання домашньої роботи необхідно замотивувати цікавою постанов­кою проблеми, використанням прагнення учнів до визнання та оцінюван­ня їх успіхів, врахування особистих нахилів і бажань. Домашнє завдання має складатися з двох частин — обов'язкової та варіативної.

Звичайно, все сказане вище носить рекомендаційний характер, вчи­тель має підходити до структури уроку творчо, враховуючи мету, особли­вості змісту навчального матеріалу, особливості своїх учнів.

За матеріалами освітнього порталу "Класна оцінка" http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/struktura-uroku.html